Опубліковано Залишити коментар

Христина Гайдамака: «Коли дизайн зустрічається з мистецтвом, звичайне перетворюється на екстраординарне»

— Як вважаєш: відчуття краси – це вроджений дар чи навичка, яку можна розвинути?

— Краса – неймовірна енергія, яка дає життя всьому, це завжди захоплення та подив. Коли ти дивишся на гарні речі, це надихає тебе, тебе наповнюють позитивні емоції. Ми, жінки, відчуваємо просто життєву потребу в красі — і себе, і всього, що поруч із нами, довкола нас. І ми, як ніхто, знаємо, що зовнішність відображає внутрішній світ. Якщо людина гарна, її вчинки та слова теж гарні. У цьому полягає гармонія. Якщо ж у людини всередині темрява, які креми не використовуй, обличчя буде сірим, неживим.

— На твою думку, наша зовнішність загалом і стан шкіри окремо – це відображення внутрішнього стану?

Без сумніву. Неодноразово переконувалась у цьому на власному прикладі. Коли я в ресурсі, перебуваю на етапі особистих досягнень, щось натхненно створюю, коли я задоволена результатом своєї роботи – мені подобається моє відображення у дзеркалі. Це мій показник радості. У такі періоди в мене інша шкіра, інші очі, а зморшок начебто й немає. Все, і стан шкіри у тому числі, залежить від внутрішнього світу людини, від її сприйняття життя. І особливо це стосується жінок.

— Ти людина, яка щодня перебуває в полі краси. Як і наскільки це впливає, крім твого фізичного тіла, на об’єкти, які ти створюєш?

— Я вважаю, що завдання митця та моє особисто – дати людям можливість побачити краси у всьому більше, ніж вони звикли. З дитинства мене оточує краса, яку нам передали наші пращури, і ми, на щастя, змогли її частково зберегти. Ті ж предмети декору, ящики, вишивка… Я росла в цьому, а подорослішаючи, дізналася, що означають ті чи інші орнаменти. Адже це не просто гарні візерунки — у кожному символі закладено глибокий зміст та енергетика, як радіочастота, яка налаштовує на певну вібрацію, смисли. Мені хочеться ще більше посилити смисли. Якщо говорити про жіночу красу, звичайно, є приклади краси зовнішньої, але для мене вона безглузда, оскільки умовна. Очі, емоція, посмішка плюс доглянутість – це краса. А штучно надуті параметри не містять емоцій, і тому мене взагалі не чіпають.

— Справжня краса діє, як радіація, вона опромінює!

– І зачаровує. Часом не можна визнати, що людина гарна за класичними канонами. Але ти ним захоплюєшся. І тобі не має значення, хто він, скільки йому років, чим займається, скільки заробляє. Просто тому, що після десятихвилинної розмови, глянувши йому в очі, ти розумієш, що душа його гарна. А зовнішність до цього відчуття якось підтягується автоматично. Скільки я, та й усі ми, бачила жінок у віці, на яку дивишся і розумієш: це дуже красива жінка! І такою вона завжди буде. А ще я знаю, що краса поняття заразне: спілкуєшся з такими людьми – і теж потрапляєш у їхнє поле.

— Якось ти сказала, що у своїй творчості ти скоріше язичниця, але точно не християнка. Що ти мала на увазі?

– Я думаю, що світ набагато глибший, ширший і масштабніший, ніж його християнське трактування. Так, з Біблії ми дізнаємося про правила життя серед людей. Але де прописані правила, як жити в навколишньому природі, як співіснувати зі стихіями, з тваринним і рослинним світом? А це дуже глибокі знання та їхня відсутність відрізає нас від сили, яку нам може дати природа вогню, води, повітря, землі.

І тому мені дуже цікава тема екології. Те, що відбувається сьогодні з планетою, наша поведінка на ній — це руйнує якісь найважливіші для мене зв’язки та алгоритми, викликає просто болючі відчуття.

Про це і мій останній проект «Молекули щастя», який було показано у Києві на фестивалі дизайну «Просто неба».

Я живу за містом, гуляю лісом, і часто замість того, щоб бачити квіти, бачу сміття. Завжди його прибираю. І думаю про те, що наше щастя залежить від довкілля і того, як ми до неї ставимося. На основі інсталяції «Молекули щастя» я хочу показати, скільки сміття «виробляє» одна сім’я. Протягом трьох місяців три київські сім’ї, включаючи мою, збирали весь пластик, з якого я створила свою «Молекулу» у вигляді сфер, які символізують молекули серотоніну, гормону щастя. Побачивши інсталяцію здалеку, людина захопиться красою об’єкта, але підійшовши ближче, вона зрозуміє: те, що могло бути чистим і прекрасним, насправді купа сміття… Сенс цього проекту — змусити нас задуматися про природу сучасного споживання. Ти отримував щастя та задоволення від продуктів та речей, але побічний продукт твого щастя – це сміття.

— У тебе, схоже, особливий дар: трансформувати символізм, архіаку, вібрації української землі, у дизайнерських предметах. Вони всі дуже сучасні, але явно «з корінням». Органічно вписуються і у виставку в Парижі, і в сьогоднішні інтер’єри, але там читаються і трипільські символи, і теми жіночих оберегів, і мотиви традиційної вишивки.

— У все, що роблю, я закладаю коди. Як і у випадку із орнаментами. Цей код і є додатковим змістом, який ще більше посилює сприйняття. Я вірю в силу знаків, символів, у їх вплив та значення. Тому пропускаючи ці символи через себе, через своє художнє сприйняття створюється більш емоційний малюнок. І я справді вірю в силу цих символів!

Друга сильна сила, яка впливає і на сприйняття, і на простір — це колір. У моїй творчості ці дві енергії сплітаються та посилюють одна одну. Наприклад, на салоні в Парижі я представила серію круглих килимів «Острова»: там малюнок перетворився на кольоровий піксельний орнамент, у створенні якого використано понад 100 кольорів. Концепція, до речі, народилася ще до карантину: ідея була в тому, як «заховатись» на своєму власному острові — як бути вдома з близькими і не втратити смаку до подорожей… Хто ж знав, що так скоро це стане актуальними реаліями. І хто ж знав, що не про подорожі одних йтиметься, а про здатність радіти пам’яті про них і продовжувати мріяти, відчувати і жити. Колір — це емоції, такі необхідні й такі прості, але ми не помічали їхньої простої магії, коли мали безлімітний доступ до світу і до людей…

Я «закодувала» у килимах кольори, лінії та образи, які дарують земля, вода, небо, сонце… Кожна емоція має для мене свій колір. Навіть дні тижня розрізняю за кольорами: середовище, наприклад, у мене зелене. Та й числа можуть бути кольоровими. 69 для мене цифра чорно-біла. А ось 27 – жовто-синя, без варіантів.

— Друга твоя улюблена тема — це тема жіночої енергії. Жіноча сила, яка проявляється не фізично, а силі духу, емоцій.

Так це так. І останній проект, пов’язаний із цією темою, — серія ілюстрацій до книги, присвяченої жінкам-богиням, «Slavs are not slaves» («Слов’янки не рабині»). Я створила серію графічних малюнків для книги та колажів для фотосесії із відомими українськими жінками.

Для мене слов’янська жінка – це майже богиня. У давнину кожна богиня мала свої певні здібності, всі вони жили в щільному спілкуванні з природою. Стародавні богині були агресивними, а могутніми. Наприклад, трипільські жінки вважали, що кохатися треба лише на природі, бо це посилювало сприйняття, допомагало зачати здорових і гармонійних дітей. Звичайно, ми безповоротно втратили всі ці знання, але є сенс спробувати згадати, хто ми є насправді. І навіть у сучасному світі намагатиметься зберегти себе, чути свою природу.

— До речі, головний постулат Institut Esthederm полягає в тому, що шкіра повинна жити природно і без радикальних втручань, а формули доглядової косметики лише допомагають їй адаптуватися, максимально використовувати власні ресурси. Наскільки тобі такий підхід близький?

— Наскільки це, в принципі, можливо. Саме тому мені припала до душі вся серія догляду. Як митець, до речі, я оцінила упаковку. Дуже вразила сама структура крему, його відчуття на шкірі та, звичайно, тонкий аромат. Усі мої естетичні потреби були задоволені! Друге відкриття — жодних алергічних реакцій за весь період користування. Моя шкіра, на жаль, завжди так чи інакше реагує на нові креми. У випадку з Institut Esthederm все пройшло гладко. Приємно здивував ефект. Дуже сподобалися спреї «Клітинна вода» та «Сіті-спрей», чудові маски Гіалуронова кислота – та блискуча пара для очищення обличчя «Осмоклін» та «Осмодерліз». Всі засоби мені дуже допомагають і в поїздках, коли після дороги потрібно швидко повернути свіжість до обличчя. Той випадок коли розумієш, що шкіра отримує все, що їй потрібно. Можна перестати турбуватися про це і бути тим, хто ти є.