— Наталя, судячи з вашого інтерв’ю, очевидно, що речі та явища, які стоять окремо від мейнстриму моди, резонують із Вашим світовідчуттям. Звідки це у Вас?

Напевно, у кожного з нас є основа, закладена батьками, якийсь фундамент. Я переконана, що все, що дає тобі сім’я чи важливі люди твого життя, записується на підкір. Спочатку тобі може здаватися, що це все не ти, це не має до тебе відношення … Я теж була таким собі «бунтарем» і все заперечувала. Але потім неминуче настає етап «пошуку себе». І ти розпаковуєш цей багаж, який і допомагає тобі стати собою. Вся строката мозаїка, нарешті, складається в цільну картинку, і в цій картинці раптом проявляються твої власні принципи, погляди, проростають традиції… Але я ще «в процесі»: досі моментами здається, що ти граєш за чужими правилами, що налипли до тобі у соціумі. Адже кожен із нас все одно намагається відповідати якимось шаблонам поведінки. Але важливо вміти вловити цей момент «некомфортності» і смикати себе: а чи точно мені це потрібно? Так, плисти за течією набагато легше. Адже кожна з нас знає, як це складно — міняти себе… Набагато простіше сказати: та відчепіться ви, я така, як я є і мені так зручно! Але з іншого боку: де гарантія, що ти сама знаєш, яка ти насправді?

Я намагаюся робити над собою зусилля, завдяки яким щеплю собі деякі звички, які вважаю дуже важливими. Я ось точно знаю, що потрібно лише (або цілих!) 30 днів, щоб закріпити звичку.

— Якби за 30 днів можна було змінити в собі важливі речі, світ уже перетворився б на квітучий сад… У Вас справді така потужна самодисципліна?

Не знаю… Просто в мене змалку є ще одна важлива звичка: спостерігати за собою. Скільки себе пам’ятаю, завжди аналізувала свою поведінку. Були дуже жорсткі моменти, коли я собі дуже не подобалася, буквально стратила внутрішньо.

— Все ж таки практично кожна жінка боїться перебігу часу — більш-менш панічно, але боїться. Чи боїтеся часу?

Відверто кажучи, боюсь. Боюся швидкості течії цього часу. І щороку дедалі більше ти цю швидкість починаєш відчувати. Але в мене це точно не панічний страх: я лише не погоджуюся сприймати вік, як деякі рамки: зовнішності, поведінки, способу життя, відносин. Тому мене більше відштовхує поширена позиція перетворювати вік на формальність. На жаль, нас часто привчають із дитинства до певних зобов’язань, які накладає на тебе вік. Я родом із Західної України, де традиції були і залишаються дуже жорсткими: «Тобі 22, а ти досі не вийшла заміж і не народила дитину!». Пам’ятаю, що ще років десять тому наді мною тяжіла планка, яку я сама собі й поставила: до тридцяти років особисто заробити на машину, інакше я — лузер. Я казала собі: «Чого взагалі ти досягла у своєму житті? Адже тобі вже майже 30 років!». Так, жінка тимчасові рамки перетворює на вік. Найгірше, що соціум тебе оцінює з тієї ж позиції: тобі 35, і ти так добре виглядаєш?!.. Або: тобі 45 і знову заміж вийшла, як тобі взагалі не соромно… Не дивно, що жінка часто соромиться свого віку озвучувати. Тому що ми звикли оцінювати жінку, виходячи із її віку. Розумію, що це все нісенітниця і це потрібно міняти. Але сьогодні мені не соромно сказати: так мені вже 37 років. У Європі істерія щодо «бути вічно молодою» трохи вщухла і люди навчилися приймати свій вік…

— Те, про що ви кажете, бренд Institut Esthederm декларує як підхід до зовнішності. А француженки – як принципове ставлення до способу життя та відношення до себе.

Французькі жінки вважаються егоцентричними: вони люблять себе і змушують усіх приймати себе такими, як є. Зараз я багато часу проводжу в Берліні, і спочатку мене трохи дивував тренд на природність. Але якщо француженки зберігають природну елегантність, то у німок все більш радикально. Я кілька разів бачила вродливих дівчат у романтичних шовкових сукнях, але з абсолютно неголеними ногами… Спочатку подумала, що це просто випадковість, але, як виявилося, це новий тренд. З одного боку, мабуть, він обґрунтований: навіщо мучити себе депіляцією, відчувати біль та дискомфорт заради якихось суспільних канонів? Але особисто я себе вже не перероблю, мені не комфортно з такою собою на межі, де для мене закінчується естетичність. Але в мене росте донька, і я розумію, що не нав’язуватиму їй цих традицій. Не хочеш голити ноги – будь ласка, не брей. Адже головне, зрештою, це норми гігієни, а рамки естетичності дуже суб’єктивні.

І це теж іноді грає злий жарт з жінками — адже зараз стільки технологій довкола та можливостей коригувати свою зовнішність… Я не радикаліст, і дуже плавна у прийнятті подібних рішень, але розумію, що якщо мені стане з собою некомфортно, буду готова вжити радикальніших заходів. . Але поки що не здійснювала жодних втручань у зовнішність — ні ботоксу, ні пластики. Поки що мене все влаштовує, але моментами ти бачиш: так, тобі вже не 20. Зараз я працюю з молодим колективом, всі дівчатка молодші за мене мінімум на 10 років. Але наголошую, що сьогодні все важче «вгадати» чийсь вік. Особливо, якщо ти почуваєшся на одній хвилі із цими юними створіннями. Мій емоційний вік точно до 30 років, і я б відхиляла принцип фактичного віку.

— Мені здається, що за жінками з таким темпераментом, як у Вас, просто не викрадеться.

Так, дійсно, ми так швидко мчимо… Я завжди згадую школу: ці уроки тривають цілу вічність і ти не можеш дожити до вихідних. Відчуттями проходило три тижні замість п’яти днів. Ми жили іншими думками, іншими турботами, іншим списком завдань, зрештою. А зараз дай хоч 72 години на добу, але ти нічого не встигатимеш. Проектом Gunia Project ми хочемо навчити людей створювати в собі умовний затишок, який буде твою швидкість наповнювати теплом та емоційними уподобаннями. У тому числі і до предметів.

Я колекціоную народне мистецтво, вінтажні предмети. Полюбляю речі з історіями. Якщо замислитись — це як занурення в інший час. Я це все обожнюю! Я маю велику колекцію українських дерев’яних скульптур, вінтажного одягу. Це все мені так близько! І Gunia Project пронизана цим усім.

Я збираю колекцію «уламків природи» – каміння, фрагменти гілок. Це те, що дозволяє сконцентруватися в моменті, зберегти, імплантувати з минулого в майбутнє. Я дуже хотіла бути археологом, і, напевно, ним би стала, якби не моя мама, яка говорила, що я все життя копатимуся в бруді з п’яними мужиками.

— Ви так само спокійно, усвідомлено і дбайливо доглядаєте себе? Але в той же час читала у Ваших інтерв’ю, що споживаєте багато косметичних продуктів.

Моя мама з дитинства привчала мене до дбайливого догляду, без надмірностей. Давала наздоганяння за декоративну косметику. У 15 років вислухувала лекції, наскільки я прекрасна без косметики… І досі практично не користуюся декоративною косметикою, це буває дуже рідко, хіба що для зйомок. Мама навчила мене вмиватися ромашкою, полоскати волосся травами з кропивою, сама сушила мені трави, робила якісь настоянки, завжди вчила мене доглядати за собою за допомогою натуральних засобів. І базовий відхід прийшов від мами. А близька подруга-візажист привчила мене до гарної косметики — і базові речі, такі як хороший крем, хороший тонік чи засіб для вмивання, я завжди маю. У той же час, раніше я не сильно зосереджувалась на косметиці. Але в процесі нашого експерименту мені було так цікаво спостерігати за собою, за відчуттями на шкірі та внутрішнім станом, за зовнішніми та емоційними реакціями. І це теж поєдналося з моїм сприйняттям життя — іноді зупинитися в моменті, зафіксуватись, побути з собою. У мене було багато різних брендів, і напевно цей підійшов майже повністю, навіть на рівні якоїсь емоційної прихильності. Я в захваті від золотистого Сіті Спрея – дуже класний захисний продукт для міста, і такий елегантний. Я з ним почуваюся набагато впевненіше в урбаністичному середовищі. Маски – це завжди було трохи не для мого темпераменту, але зволожуюча маска Intensive Hyaluronic така легка та прозора на шкірі, що вона зовсім не стискує. І чудово підходить на ніч. Не надто імпонує сам індивідуалізований підхід до підбору косметики. Наприклад, у мене особлива потреба у «правильному» кремі під очі: моя шкіра швидко його вбирає, і мені завжди не вистачає якоїсь насиченості. Мені запропонували крем для шкіри навколо очей ще одного французького бренду Algotherm — і він виявився ідеальним, одним із найкращих, які я коли-небудь пробувала.

— Скільки вам потрібно годин на добу, щоб усе встигати?

Скільки б не було годинника, я завжди додаватиму собі завдань, щоб «під зав’язку». Ось, наприклад, у мене є вільна година. І я починаю в нього радісно «напихати» всяке важливе та цікаве. У результаті розумію, що тепер мені потрібно щонайменше три години. Потім починається ланцюгова реакція: ти закономірно не встигла зробити те, що «напхала», починаєш нервувати, з’являється незадоволеність собою — і так далі… І ще — я часто в цьому темпі втрачаю момент, коли закінчується моя улюблена косметика…

Знаєте такий сервіс доставки води: тебе сповіщають, що запас залишився на три дні та нагадують про наступне замовлення. У нашій компанії є аналогічний сервіс: менеджер відстежує ваш «витрата крему» і нагадує дзвінком, що незабаром ваш улюблений крем закінчується.

Це дуже корисна штука. Тому що я дійсно часто забуваю, що настав час оновити запас. А потім швидко біжу купувати крем «Кря-кря»… (сміється). Для таких, як я, така послуга просто порятунок!

З любов’ю IE ❤